Декларация о доходах на бумаге. Победа веры и здравого смысла.

image_pdfimage_print

Верховний Суд захистив право віруючої людини на подачу декларації про доходи у паперовій формі

За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 листопада 2017 року особу (прізвище, ім»я та по-батькові особи не розголошується без надання її згоди, а тому надалі вживається як «особа» із посиланням на інтернет ресурс отриманої інформації http://reyestr.court.gov.ua/ справа №705/2583/17)  засуджено за ст. 366-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язанні з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 цього Кодексу особу звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

За вищевказаним вироком суду  особу визнано винуватою в тому, що вона, обіймаючи посаду головного державного інспектора Монастирищенського відділення Уманської об`єднаної державної податкової інспекції в Черкаській області, тобто будучи державним службовцем, інспектором податкової та митної справи І рангу, відповідно до наказу від 30 грудня 2013 року № 33-о, будучи суб`єктом декларування та суб`єктом, відповідальним за скоєння корупційних правопорушень, згідно зі ст. 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції» , будучи письмово попередженою 24 березня 2017 року про обов`язок щорічно подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, діючи умисно та цілеспрямовано, перебуваючи на території України, в період із 01 січня по 01 травня 2017 року, маючи можливість отримати електронний цифровий підпис і подати декларацію шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, усвідомлюючи наслідки своїх дій, відмовилася від отримання електронного цифрового підпису та всупереч вимогам п. 1 ст. 45, п. 5-1 розділу XIII Закону України «Про запобігання корупції», не подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік.

Будучи не згідною із вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 листопада 2017 року, засуджена особа подала апеляційну скаргу на вирок суду, мотивуючи її тим, що у її діях відсутній прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, оскільки декларацію вона подала у паперовому вигляді та зазначала про те, що ідентифікація за символами і цифрами (ЕЦП) з метою дотримання вимог Закону № 1700 є приниженням її гідності та честі, а також порушенням її права на свободу совісті як віруючої людини, а електронна обробка персональних даних без її згоди — порушенням принципу поваги до приватного життя, що суперечить положенням Конституції України та Законів України, а також практиці тлумачення й застосування положень Конвенції Європейським судом з прав людини. Особа також надала довідку, згідно якої вона являється прихожанкою Храму Різдва Пресвятої Богородиці з 2001 року. На підтвердження своєї позиції також надала з банківської установи підтвердження користування нею поточним розрахунковим рахунком, тобто, що таким чином вона отримує готівкові кошти в касі банку та не користується електронною карткою банку.

Розглядаючи цю справу в апеляційній інстанції, Апеляційний суд Черкаської області дійшов висновку, що  в діях особи  відсутній прямий умисел на неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, а тому своєю ухвалою від 28 січня 2019 року скасував вирок місцевого суду від 23 листопада 2017 року та закрив кримінальне провадження щодо вказаної особи за ст. 366-1 КК України на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді  апеляційної інстанції.

Проте, Верховний Суд своєю постановою від 28 січня 2020 року ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2019 року залишив без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, лишив без задоволення.

Верховний Суд у своїй постанові чітко обґрунтував мотиви прийняття такого рішення.

Суд зазначив, що Україна відповідно до положень статей 138 Конституції України є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави; в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону України гарантується.

Неподання декларації — це бездіяльність суб`єкта декларування, яка полягає в послідовному невиконанні ним обов`язку передати декларацію до НАЗК в установленому порядку та у строк, визначений законом.

Із суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК України, який полягає в умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути вчинено лише з прямим умислом. Тобто суб`єкт декларування усвідомлює той факт, що він не виконує обов`язки щодо подання декларації до НАЗК.

А тому, колегія суддів Касаційного суду зазначає, що апеляційний суд, пересвідчившись у тому, що особа є віруючою людиною — прихожанкою  Храму Різдва Пресвятої Богородиці, яка відповідно до інформації, отриманої з банку, через свої релігійні переконання протягом тривалого часу користується поточним розрахунковим рахунком, оскільки як віруюча людина відмовилася від надання згоди на обробку своїх персональних даних, у строк, визначений Законом № 1700-VІІ, як суб`єкт декларування відповідно до положень ст. 45 зазначеного Закону надіслала до НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік на паперових носіях, дійшов правильного висновку про відсутність прямого умислу в особи на неподання декларації за 2016 рік.

При цьому колегія суддів Касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, проаналізувавши з належною повнотою практику застосування ст. 8 Конвенції Європейським судом з прав людини, що кореспондується з положеннями ст. 32 Конституції України, дійшов обґрунтованого висновку, що примусове виконання особою обов`язку подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з беззаперечним дотриманням нею положень ст. 45 Закону № 1700-VІІ за відсутності врегульованого питання на законодавчому рівні щодо альтернативи права вибору подачі такої декларації віруючою людиною, не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції.

Аналізуючи розгляд такої справи,  можна із впевненістю стверджувати про захист судом прав віруючої людини, оскільки, як зазначено в рішеннях суду, примус до подачі декларації в електронному вигляді з електронно-цифровим підписом порушує норми Конституції України та Європейської Конвенції.

Також висловлюємо щиру підтримку цій віруючій людині, яка незважаючи на різного роду перешкоди, тривалий розгляд справи (а це понад 3 роки), не впала у відчай та зуміла довести, що вона має своє Боже ім’я, яке хоче використовувати у повсякденному житті; що, подаючи декларацію у паперовій формі вона жодним чином не порушувала норми Закону, а те, що законодавець не врегулював дане питання, то аж ніяк не повинно відображатись на долях людей.

А тому, є всі підстави, згідно із постановою Верховного Суду від 28 січня 2020 року, вимагати альтернативного врегулювання питання щодо подачі декларації в паперовому вигляді на законодавчому рівні.

Поможи нам усім Господь!

image_pdfimage_print
Print Friendly, PDF & Email